Пропонував я якось нашим деяким опозиційним політикам своє формулювання української національної ідеї. Не казатиму кому саме, але... Перший політик просто зустрівся зі мною і майже все.
Так, він погодився з моїм визначенням, наказав кучу компліментів і пропав. Другий (не остання людина у списку об'єднанної опозиції) просто бобажав мені успіхів о моїй справі донести суть ідеї до людей. Ніби це лише моя справа – донести до людей національну ідею. Врешті нічого особливого не трапилось. Все залишилось на рівні "сам сформулював — сам і носись з нею".
Я сподівався (скромно так...), що ідея комусь із політиків потрібна, а виявилось інакше. Потім я подумав так: ідея-то потрібна, але ж ідея потребує реалізації і відповідальності за реалізацю. Можливо наші політики бояться відповідальності? Отож, вірогідно, що наші політики просто не знають що з нею робити і з чим її їсти! Нажаль...